ВАСИЛЬ ГЕРАСИМЕНКО: ПЕРШИЙ І ЄДИНИЙ НАРКОМ ОБОРОНИ УРСР

24 (11 за ст. стилем) квітня виповнюється 125 років від дня народження військового діяча, генерал-лейтенанта, першого і єдиного в історії міністра (тоді наркома) оборони України (УРСР) Василя Пилиповича Герасименка (1900 – 1961 рр.). Народився в с.  Велика Бурімка на Золотоніщині в селянській родині. У дев'ятирічному віці разом з матір'ю переїхав до родичів на Кубань, у станицю Березанську. Там у 1912 р. закінчив сільську школу, потім двокласне міське училище в Катеринодарi. Працював пастухом, наймитував у заможних селян.

У Червоній армії – з 1918 р. Служив червоноармійцем загону Сорокіна, 1-го революційного полку, 229-го полку РСЧА, став помічником командира взводу. У період громадянської війни воював на Північному Кавказі та на півдні. закінчив курси командного складу РСЧА (1922 р.) і потому служив командиром роти, батальйону 110-го полку 37-ї стрілецької дивізії.

У 1927 р. закінчив Мінську об'єднану військову школу, а в 1931 р. Військову академію імені М. Фрунзе. Від 1931 р. – на штабній роботі: начальник 1-ї частини штабу 3-ї Кримської дивізії Українського військового округу, з 1932 р. – начальник 1-ї частини штабу військового з'єднання №3072, у 1936 – 1937 рр. – начальник штабу 95-ї стрілецької дивізії КВО. Від серпня 1937 р. – командир8-го стрілецького корпусу Київського особливого військового округу. У 1938 р. став заступником командувача військ названого військового округу  й водночас начальником Київського гарнізону.

Із липня 1940 р. – командувач військ Приволзького військового округу, тоді ж отримав звання генерал-лейтенанта. Під час Бессарабсько-Буковинського походу РСЧА він був командувачем 5-ї армії. 

На початку німецько-радянської війни у червні-липні 1941 р. командував 21-ю, 13-ю арміями на Західному фронті. У вересні – листопаді 1941 р. – заступник командувача військами Резервного фронту, помічник начальника тилу Червоної армії з постачання фронтів. Від грудня 1941 р. командував військами Сталінградського військового округу, а з вересня 1942  до листопада 1943 р. – командувач 28-ю армією, що діяла на Сталінградському, Південному  та 4-му Українському фронтах.

Очолювані ним війська відзначилися в Ростовській і Мелітопольській наступальних операціях 1943 р. та під час вигнання окупантів зі східних теренів України. Від січня 1944 р. – командувач військами Харківського, згодомКиївського військових округів.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 11 березня1944 р. був призначений народним комісаром оборони Української РСР. Цей указ легалізував рішення, прийняте напередодні Ставкою Верховного Головнокомандування і Державним комітетом оборони (обидва органи очолював Й. Сталін). Дослідники припускають, що своїм призначенням В. Герасименко певною мірою зобов'язаний М. Хрущову, з яким був добре знайомий ще з довоєнних часів. В. Герасименко виступав за створення українських збройних формувань у складі РСЧА.

13 листопада1945 р. рішенням Й. Сталіна генерал-лейтенанта В. Герасименка звільнено з посади наркома оборони України та командувача Київського військового округу й переведено до Риги, де розташовувалося командування Прибалтійського військового округу (ПрибВО). Таким чином, Герасименко став першим та єдиним керівником Наркомату оборони УРСР.

В. Герасименко належав до того незначного числа генералів-українців, які не соромились свого українського походження й розмовляли рідною мовою, що дратувало його колег-росіян. Скажімо, генерали І. Конєв і В. Толбухін через це між собою звали Герасименка не інакше, як «хохлом», і мали з ним не дуже приязні стосунки.

У Ризі на посаді заступника командувача Прибво В. Герасименко пробув до лютого 1947 р., відтак його послали на перепідготовку на Вищі академічні курси при військовій академії ім. Ворошилова, які він закінчив у травні 1949 р. У вересні 1953 р. був звільнений у запас за станом здоров'я. Бойові заслуги генерала відзначені двома орденами Леніна, чотирма – Червоного прапора, а також орденами Суворова 1-го ст. і Кутузова 2-го ст.

Помер В. Герасименко 13 лютого1961 р., похований у Києві на Лук'янівському військовому кладовищі.

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки

 імені Михайла Максимовича