«ФАМ ФАТАЛЬ»: НАТАЛІЯ ЛІВИЦЬКА-ХОЛОДНА

З-поміж наших краян-митців, кого примхлива доля закинула в заокеанські далека, заслуговує на увагу непересічна постать Наталії Андріївни Лівицької-Холодної. Відома поетеса й перекладачка, вона вписала яскраву й самобутню сторінку в історію української емігрантської літератури. Цими днями минуло 20 років від закінчення її земного життя, отож пропоную шановним читачам окремі штрихи її життєвої «одіссеї» та творчих перипетій.

Донька українського президента в екзилі

Наталія Лівицька вперше побачила світ Божий на початку минулого століття – 15 червня 1902 р., а рідними пенатами літературної знаменитості став Писаренків Хутір Золотоніського повіту (нині с. Гельмязів на Золотоніщині). Майбутня поетеса зростала в дворянській родині, що мала глибоке козацьке коріння. Її батько Андрій Миколайович Лівицький – присяжний повірений, а згодом і мировий суддя Золотоніського повітового суду, був відомий своїми радикальними проукраїнськими поглядами. Принагідно підкреслимо, що в роки Української революції 1917 – 1921 рр. він входив до складу уряду Української Народної Республіки, а вже пізніше впродовж 28 років був Президентом України в екзилі (еміграції). Андрій Миколайович товаришував із самим Володимиром Винниченком, який частенько гостював у родині Лівицьких, балуючи Наталочку різними смаколиками та дарунками.

Здобувши початкову домашню освіту, дівчинка в 1912 р. вступила до Золотоніської гімназії. Втім гімназійне навчання їй довелося продовжувати в інших містах – Полтаві, Києві, Жмеринці, Переяславі, адже родині доводилося досить часто змінювати місце проживання через опозиційність та проблеми з поліцією її глави. Зрештою, в 1920 р. Наталія опинилася у Варшаві, куди емігрували батьки. Середню освіту вона завершила вже в місцевій гімназії міста Подєбради (Чехословаччина), і від 1923 р. студіювала романістику в Карловому університеті Праги та згодом у Варшавському університеті. Відтак, вона оволоділа кількома європейськими мовами, що пізніше дуже стало в пригоді для її перекладацьких студій. Паралельно з цим глибоко й зацікавлено вивчала європейську й світову літературну класику.

У ті доленосні часи власного становлення відбулася й знакова подія особистого життя нашої іменитої землячки: вона зустріла свого єдиного й неповторного. Обранцем Наталії став тоді ще зовсім юний маляр, а пізніше один з найвідоміших українських художників-емігрантів Петро Холодний (звідси й подвійне прізвище нашої героїні – Лівицька-Холодна). Побралися молодята в 1924-му, а вже через рік у них з’явилася первісточка – Леоніда.

Вочевидь, саме на празький період життя й припадають перші проби пера поетеси, це була головно інтимна лірика. Наталія досить швидко зближується з іншими поетами «Празької школи», зокрема з Юрієм Дараганом та Євгеном Маланюком. До речі, останній був до безтями закоханий у Наталію Лівицьку й присвятив їй кілька своїх віршів. А у Варшаві молода поетеса стала однією з організаторів літературної групи «Танк», друкувалась в альманасі «Сонцецвіт».

Крутозлами долі й творчі перипетії

Щонайменше десятиріччя знадобилося Наталії, аби вона зрештою наважилася винести на суд європейських шанувальників творчого слова свою першу віршовану збірку з промовистою назвою «Вогонь і попіл» (1934). Попри певні зауваги, вона отримала загалом схвальні відгуки критиків, котрі одностайно засвідчили з’яву на літературному Парнасі нової яскравої зірки. Друга збірка Н. Лівицької-Холодної «Сім літер» також побачила світ у Варшаві вже через три роки після першої. Опісля настала тимчасова творча перерва через випробування досить нелегкого періоду, коли Європу залихоманило і зрештою втягнуло в страшний воєнний вир.

Крутозлами Другої світової закинули родину поетеси до Західної Німеччини, де вона мешкала в містах Оффербах, Майнцкастель та Етлінген. Зрештою, Лівицькі-Холодні в 1950 р. переїздять до США, а місцем їхнього проживання було обрано містечко Йонкерс поблизу Нью-Йорка. Тут Наталія Андріївна звернулася до прози, написавши низку високопатріотичних оповідань для молоді та біографічну повість «Шлях велетня», присвячену Тарасу Шевченку. Отже, письменниця залишила свій помітний слід і в літературній шевченкіані.

Своєрідним підсумком поетичної творчості нашої землячки стала видана в Нью-Йорку 1986 року її об’ємна віршована збірка «Поезії старі і нові». Сюди увійшли практично всі поетичні твори, написані Наталією Андріївною від 1923 до 1985 р.

Інтимна лірика Лівицької-Холодної відзначається сильними тематичними впливами французького символізму, з домішками пізнішого декадансу. Окрім того, в її творчості помітні відсвіти поезії Анни Ахматової. Пристрасть у інтимній ліриці Наталії Андріївни таємнича, приваблива аж до самозгуби. Кохання майже завжди заборонене, приховане; дуже часто жорстоке й буремне. Лірична героїня зваблює сильних чоловіків гіпнотичною силою «фам фаталь». Разом з тим, поетеса часом говорить про спокій, серйозність і вірність у коханні. У техніці Лівицької-Холодної панує багатобарвна гармонія, стрункість і легкість, а музика її поезії справді неповторна й вишукана. Літературні критики титулують майстриню слова як поетесу камерного амплуа в найкращому розумінні цього слова.

Як справжня лінгвістична поліглотка, письменниця постійно виявляла неабиякий інтерес і до «слова мовленого інакше», займаючися перекладами з французької П. Валері, Ш. Бодлера, Л. Лябе, з англійської Р. Фроста, з російської К. Бальмонта. Вона відома і як громадська діячка, зокрема довгі роки була членом управи Союзу українок Америки.

Свої останні роки наша іменита землячка провела вже в Канаді, там вона мешкала разом з донькою та зятем - Михайлом Хариною, священником Українського Католицького Собору Покрови Пресвятої Богородиці в Торонто. Вона постійно й надривно ностальгувала за Україною й це переконливо засвідчує не один її твір. «І розкраяно душу надвоє: / половина по цей, а друга по той бік», - писала вона в 1970 р. Земне життя великої літературної достойниці скінчилося в 28 квітня 2005 р. (Торонто). Доля відміряла їй на рік більше, аніж англійській королеві-матері: аж 103 роки (!).

Вже два десятиліття минуло, як відлинула в захмарні світи окрилена душа відомої літераторки. Та її освячене небесами й приречене на вічність Слово продовжує пробуджувати в нині сущих високі почуття:

Було і є, і вічно буде

Це свято соняшних утіх.

Твоїх палких обіймів чудо

І ніжність пестощів твоїх.

Принагідно підкреслю, що у фондах нашої книгозбірні є збірка Н. Лівицької-Холодної «Поезії старі і нові» (Нью-Йорк, 1986). Фрагмент із її твору можна знайти й у «Антології творів письменників Черкащини про Т. Шевченка» (Черкаси, 2021). Окрім цього, можемо запропонувати й книгу «Симон Петлюра – державний муж», редакторкою якої була наша уславлена землячка. Отож, читайте, черпайте мудрість і наснагу із творів подвижниці національного духу!

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича,

голова Золотоніської районної організації НСКУ