ДОРОГА ЮХИМА ҐЕДЗЯ — ГОЛГОФА

Завжди терновий вінець
буде кращий, ніж царська корона.
Завжди величніша путь
на Голгофу, ніж хід тріумфальний.

                                                                                                         Леся Українка

          За літературний псевдонім він обрав собі назву дуже кусючої комахи – «Ґедзь». Цецілком відповідало одному із основнихжанрів багатогранної творчості ЮхимаҐедзя, яким була в’їдлива сатира на злобудня. Втім, письменник послуговувався щеодним промовистим псевдонімом – ОлесьЯсний. Він є нашим земляком із Золотоношій репрезентує одну із безлічі жертв«Розстріляного відродження» 1930-х років.Цьогоріч у березні минають 130-ті роковинивід дня народження українського достойника. З цієї нагоди пропонуємо  бодай побіжний огляджиття і творчості знаного золотонісця, ім’я якого нарештіповернуто в духовне сьогодення.

Перші життєві кроки

          На жаль, про життя письменника збереглося обмаль відомостей.Олексій Васильович Савицький (таким було його справжнє ім’я)народився 18 (30) березня 1896 р. (за деякими даними – 1897 р.) вповітовому містечку Золотоноша, тоді Полтавської губернії.Зростав у родині місцевого теслі й разом зі своїми ріднимипотерпав від постійних нестатків. Закінчив земську школу наЗатройці (один із кутків містечка), змалку заробляв на хлібнасущний, грав у виставах самодіяльного драмгуртка. Вже зарадянської влади зробив дещо несподіваний, як для «пролетарських» часів, вибір і подався на навчання до Державногомузично-драматичного інституту (м. Київ).

          Повсякдення майбутньої знаменитості, втім, здебільшого було доволі рутинним: він служив у різних установ місцевого самоврядування, а розпочав трудову кар’єру ще в дореволюційні часи на скромній посаді земського писаря. Настільки це було можливо, дистанціювався від усіляких політичних перипетій і зберіг свій позапартійний статус. У 1924 р. він переїхав до Черкас і певнийчас працював тут у редакції окружної газети «Радянська думка».

      Уже в юному віці відчув поклик високого й вічного, а відтак самев Золотоноші розпочалася літературна творчість нашого відомогоземляка. Його вірші, гуморески та проза з’являлися від 1923 рокупа сторінках журналів «Плужанин», «Всесвіт», «Знання», «Новагромада», «Сільський театр», «Червоний перець» та ін. Літературній майстерності О. Савицький учився в А. П. Чехова та усвоїх сучасників Остапа Вишні й Василя Еллана-Блакитного.

      Молодий письменник у грудні 1924 р. став одним із фундаторівЗолотоніської філії Спілки селянських письменників «Плуг». Якслушно відзначають літературознавці, гумористично-сатиричнатворчість Ю. Ґедзя 1920-х рр. виявила не тільки оригінальністьлітературного хисту, а й певну залежність від таланту ОстапаВишні (Губенка). Утім, з часом майстер слова виробив свій власнийтворчий почерк. Вже після здобуття літературного імені вінперебрався до столичного Харкова.

Творчі злети

          Чи не найбільш плідним у творчій біографії Ґедзя-Савицького стало п’ятиріччя від 1927 до 1931 р. Саме тоді, мов з рогу достатку, посипатися й побачили світ майже всі його основні збірки творів: «Автор Троянденко», «Буває й таке» (обидві – 1927), «Принципіяльно». «Троглодити» (обидві – 1929), «Завзятий середняк»(1929; 1930), «Бубна-козир», «Конкурс на гопак», «Ті ж і МиронГречка», «Столичний гість» (усі – 1930), «Перший іспит» (1931) таін. Вражає тематичне розмаїття цих творів: сільське повсякдення,минувшина, мисливські бувальщини, викриття бюрократів-чиновників, протистояння «старого» і «нового» світу, гендерні проблеми, дозвілля, культура, спорт, література тощо. Все це засвідчуєгромадянську небайдужість письменника, щире прагненнядолучитися до творення більш досконалої моделі життя її соціуму,всебічно і гармонійно розвинених людей. При цьому літературнийдостойник вдавався до різних жанрово-видових форм: гуморесок,гумористичних оповідань, нарисів, оповідок, фейлетонів тощо.Найповніше розкрився талант Гедзя-гумориста в циклі гуморесокпро Мирона Гречку – колоритного образу селянина.

          Зрештою, Ю. Ґедзь звертається й такого «вищого пілотажу» літературної творчості, яким с драматургія, хоча його доробок в цьому жанрі менш помітний. Це були драми, комедії, водевілі, драматизовані гуморески, зокрема: «Віз ламається – чумак ума набирається» (1928; 1929; 1930), «Надія», «Секретар пухтресту», «Шевченкова мова» (усі – 1929), «Комедії» (1931). Очевидним є той факт, що драматургія Ю. Ґедзя за художнім рівнем дуже програє його прозі.

          Від 1932 р, рельєфно простежується низхідна траєкторіятворчості письменника. Так, його збірка «Тихою сапою» (1933) тап’єса «Молодість» (1936) переконливо засвідчують певну творчувтому митця, схильність до надмірного соціологізму й публіцизму.Можливо, це було пов’язано із синхронними тому часу трагічнимиподіями голодного мору 1932–1933 років, розкручуванням пекельного маховика сталінських репресій. А ще – з недобримипередчуттями, які зрештою не обманули Ю. Ґедзя.

          На загал, за своє коротке життя майстер слова видав 20 книжок,що містять понад 100 творів. Попри творчу аритмію останніх роківжиття автора, його літературний доробок став безціннимнадбанням українського письменства XX століття. Творчомупочерку Ю. Гедзя притаманні щирість і ліризм, оригінальністьтематики й образів, продуктивне використання перлів фольклору,майстерність діалогів, громадянська мужність.

                                           До вінця тернового

     ...Це сталося темної пізньоосінньої ночі 1936 р.: до будинку, демешкав письменник, під’їхав «чорний воронок» (так називалиарештантські автозаки), і за мить його заарештували. В дусі тихстрашних часів йому висунули безглузде звинувачення уприналежності до «української терористичної організації». А потімбули пекельні дні й ночі виснажливих допитів і тортур, одначехарківські енкаведисти, схоже, зі своїм диявольським завданням несправилися, бо Ю. Ґедзь тримався мужньо й відкидав усі звинувачення.

          Тоді його перевезли до київської катівні, додавши ще й ярлики «націоналіста», «троцькіста-зінов’євця», «фашиста», і тамтешні єжовські посіпаки довели справу до логічного завершення, вибивши з майстра слова «зізнання». До нього було застосовано найвищу міру «соціалістичного захисту» – розстріл. Життя нашого земляка обірвалося у полудень літа, 15 липня 1937 р. Отак до його вінця лаврового додався й вінець терновий, а зійшов майстер літературного слова на мученицьку Голгофу на 40-вім році свого життя.

      За лихозвісною традицією репресивної доби жертвами цієїтрагедії стали й члени родини Савицьких. Дружина-вдоваписьменника Віра Михайлівна на довгі роки опинилася в таборахдалекого Магадану, а сип Віталій також зазнав переслідувань як нащадок «ворога народу». Лише в 1958-му справа Ю. Ґедзя була переглянута, вирок 1937 р. скасовано й  золотонісця реабілітовали посмертно.

     Чи ж віддано належне пам’яті відомого митця в ріднійЗолотоноші? З прикрістю слід констатувати, що в цій царинізроблено небагато. Його ім’ям (щоправда, справжнім — ОлексіяСавицького) названа одна із окраїнних вулиць міста Золотоноші, ав місцевому краєзнавчому музеї є дуже скромна експозиція,присвячена Ю. Гедзю.

     Принагідно зазначимо, що в Золотоноші мешкав і працював інженером-технологом па місцевій меблевій фабриці син письменника Віталій Савицькнй. Його багаторічна праця на цьомупідприємстві відзначена орденом «Знак Пошани».

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича,

голова Золотоніської районної організації НСКУ