ФУНДАТОР ТА ІДЕОЛОГ СІОНІСТСЬКОГО РУХУ

Не важливо, скільки років триває життя,

важливо, скільки життя було в цих роках.

А. Лінкольн

В ізраїльській Тверії (одному із 4 священних міст єврейської держави) на кладовищі біля озера Кинерет знайшов свій вічний спочинок відомий діяч сіоністського руху  Бер-Дов Мовшевич Бо́рохов. Цей видний політик, один фундаторів та ідеологів сіонізму, талановитий публіцист і невтомний  громадсько-культурний  діяч є уродженцем  Черкащини. Цьогоріч виповнилося 145 років від дня народження, тому доречно згадати добрим словом про цю непересічну постать, котра гідно репрезентувала наш край у політикумі й духовному житті.

Золотоноша – Полтава – Катеринослав

Бер Борохов вперше побачив світ  21 червня (3 липня за новим стилем) 1881 р., а його  рідними пенатами стало повітове місто Золотоноша, тоді  Полтавської губернії. Його батько Моше-Аарон Борохов був учителем, навчав грамоті місцеву дітвору, брав участь у сіоністському русі «Хібат-Ціон». Незабаром після народження сина родина перебралася до губернської Полтави. Початкову освіту Бер отримав від батька, котрий прищепив хлопчикові велику любов до книгочитання. Згодом навчався у приватній російсько-єврейській школі. На радість батькам, Бер виявив неабиякі здібності у навчанні й уже  в 11-річному віці  зміг приступити до навчання в класичній гімназії. Цей заклад він закінчив у 1900 р., ґрунтовно опанувавши основами наук, старогрецькою та латиною.  Надалі усе своє життя Б. Борохов займався самоосвітою, вивчаючи іноземні та давні мови, соціологію, філософію, історію й економіку.

У 1900 р. родина Борохових переїхала до Катеринослава, де 19-річний Бер вступив до лав нещодавно створеної Російської соціал-демократичної робітничої партію (РСДРП). Суттєвий вплив на формування його політичного світогляду справили праці Олександра Богданова. Одначе  одночасно із захопленням соціалістичною ідеєю молодий політик (вочевидь під впливом свого батька) виявив неприхований інтерес до сіонізму, і це вже в травні 1901 р. призвело до його виключення з РСДРП. Того ж року Бер став засновником Сіоністського соціалістичного робітничого союзу, метою якого була організація єврейської самооборони на захист інтересів єврейських робітників. Нова структура зазнала критики як з боку керівництва російських соціал-демократів, так і ортодоксальних сіоністів.

Б. Борохов брав активну участь в організації єврейського самозахисту від погромів у Полтаві та Катеринославі. У 1903 р. він став делегатом VI Сіоністського конгресу в Базелі, де виступив одним з найпослідовніших противників Угандійської програми (запропонована Д. Чемберленом ідея створення єврейської держави в африканській Уганді)  і відстоював ідею єврейського національного дому в Палестині. Через два роки Б. Борохов  брав участь в VII Сіоністському конгресі, згодом опублікував тези про ідеологічні та організаційні  основи руху  (1905, «Робітники Сіону»). Зʼїзд цього руху, що відбувся в Полтаві з ініціативи Б. Борохова., прийняв його тези і присвоїв Єврейській соціал-демократичній партії таку ж саму назву. У 1906 р. він розробив нову ідеологічну лінію руху Поалей-Ціон. Саме з його ініціативи рух  став називатися «Єврейською соціал-демократичною партією Поалей-Ціон». Від 1907 р. до самої смерті Б. Борохов залишався секретарем цієї політичної партії, яка поєднувала ідеї сіонізму й марксизму та вважала себе єдиною виразницею інтересів єврейських трудящих.

Уже як відомий політичний діяч, він багато їздив з промовами на соціальну та філософську тематику, переважно містами Південної України, а також сучасних Литви та Білорусі. У квітні–листопаді 1906 р. Б. Борохов було заарештовано у Полтаві, через те, що вдома в кількох членів його організації знайшли зброю. Потягнулися довгі й виснажливі місяці перебування в царських казематах.

Відомий діяч єврейського руху

Вийшовши з арешту під заставу, лідер соціал-сіоністів покинув Україну, певний час перебував у Мінську, а влітку 1907 р. виїхав за кордон. Він жив у Австро-Угорщині та Швейцарії, продовжував публікувати роботи,  де розвивав ідеї створення Всесвітнього союзу «Поалей-Ціон». У 1914 р., після початку світової війни, Б.  Борохов був спочатку заарештований, а потім його депортували з Австро-Угорщини. Уже в статусі  знаного діяча всесвітнього єврейського  руху, він вирушив до США, де вів агітацію за створення Всесвітнього  й Американського єврейських конгресів, займався науковою та публіцистичною діяльністю.

Б. Борохов ґрунтовно вивчав літературу і мову ідиш, писав ґрунтовні дослідження, за що його тоді назвали одним із батьків-засновників ідишистської філології. Поряд з цим політик вів активну журналістську роботу. До 1907 р.  писав переважно російською мовою, а згодом перейшов на ідиш. Він активно співпрацював з редколегією російської  «Єврейської енциклопедії». У своїх працях Б. Борохов доводив, що народ без країни, без свого економічного базису є безсилим і підлеглим. Він вважав, що громадська емансипація в діаспорі не може розвʼязати єврейського питання. Його праці з філології та бібліографії досліджень мови ідиш стали значним внеском у єврейську науку. У 1910 р. у Станіславі (нині Івано-Франківськ) вийшли його промови з питань єврейської міграції.   У дослідженні «Єврейський робітничий рух у цифрах» відображено статистично-соціологічний аналіз соціальної структури і економічних процесів у єврейському народному середовищі, а стаття «Віртуалізм і релігійно-етична проблема в марксизмі» (написана 1908, опублікована посмертно 1920 р.) полемізує з теорією «релігії і соціалізму» А. Луначарського.

Після Лютневої революції 1917 р. Б. Борохов повернувся в Україну, виступав з доповідями на сіоністській конференції і на Зʼїзді націй у Києві (1917). Попри марксистські погляди, він став членом Української Центральної Ради. Політик продовжив свої турне містами Росії та України, виступав  з промовами й доповідями.  Під час однієї з таких поїздок у грудні 1917 він застудився й захворів на гостре запалення легень. Це стало причиною його передчасної смерті: наш видатний краянин помер 4(17) грудня1917 р. в лікарні доктора Шефтеля (м. Київ) від сепсису. Доля відмірила йому лише 36 літ, а поховали достойника на Лук'янівському єврейському кладовищі. Утім, на Б. Борохова чекала ще й посмертна «одіссея». З огляду на великі заслуги перед єврейським народом цього ідеолога сіонізму й фундатора «бороховізму» через 46 років після смерті (1963 р.) перепоховали в Ізраїлі (м. Тверія). Багато праць Б. Борохова опубліковані після його смерті, більшість – у Нью-Йорку та Берліні, деякі й досі залишаються  в рукописних архівах.

У 1926–1937 рр. сучасна вулиця Шота Руставелі м. Київ мала назву Бера  Борохова. На згадку про відомого ідеолога сіонізму названо декілька місць в Ізраїлі, у тому числі перший робітничий район міста Гіватаїм. В Ізраїлі вийшла присвячена йому книга «Сторінки мого життя» (івр.פרקים מיומן חיי), написана його дружиною Любов’ю (1971 р.)

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки імені Михайла Максимовича.